1. Як любити дітей, щоб виховувати їх правильно
Батьки завжди люблять своїх дітей. Це аксіома. Але чи завжди ця любов сприяє розвитку позитивних якостей дитини? Чому діти часто сприймають дорослих (і, в першу чергу, батьків) негативно, не розуміють їх почуттів, їх справжнього ставлення?
Як же потрібно любити своїх дітей, щоб не шкодити їх вихованню і створити умови для повноцінного розвитку особистості та її адаптації до життя?
1. Дитину потрібно приймати безумовно, такою як вона є, з притаманними їй як позитивними якостями, так і труднощами, недоліками. Батьки ніколи не повинні говорити маленькій дитині: «Буду любити тебе, якщо будеш слухняним, чемним, почнеш добре навчатися, станеш відповідальним тощо». Дитина повинна бути впевнена у батьківській любові та підтримці.
2. Не слід порівнювати свою дитину з іншими. Краще порівняти з самою собою: «Вчора ти робив це краще, значить ти можеш повторити це сьогодні.», «В цьому півріччі ти почав краще писати, читати, малювати, завтра ти зробиш це ще краще», «Ти багато чому навчився за останній тиждень!»
3. У сімейному вихованні слід якомога менше спиратися на деструктивні почуття: провину, страх, сором. Відчуття провини пригнічує і є чинником постійного стресу, що негативно впливає на здоров’я дитини. Страх послаблює активність, а сором різко знижує самооцінку. Вдаватися до актуалізації таких почуттів можна лише в окремих випадках, пояснюючи дитині, чому треба соромитися певних вчинків, чого варто боятися, чому іноді люди відчувають себе винними і що потрібно змінити у власній поведінці, щоб стала більш прийнятною.
4. Заохочуючи дитину, слід пам’ятати, що методи позивного стимулювання повинні бути різноманітними. Це може бути і словесна похвала, і сюрприз у вигляді подарунка, квитків до дитячого театру, цирку, довгоочікувана подорож, екскурсія, спільна творча діяльність, і багато іншого.Не можна прив’язувати дитину до конкретного заохочення (наприклад, регулярно давати гроші за успіхи у навчанні). Це може стати фактором невротизації особистості, особливо, коли заохочення перестане вдовольняти дитину.
5. У дитячому віці людина є емоційно вразливою і потребує підтримки і відчуття захищеності. Якщо батьки використовують покарання, дитині завжди потрібно пояснювати, чому той чи інший вчинок не схвалюється ними, до чого може привести така поведінка, чим вона може зашкодити.
6. Слід пам’ятати, що покарання не повинно викликати фізичного болю та страждань, воно повинно бути адекватним самому вчинку, а не матеріальній шкоді, ним заподіяній.
7. Покарання слід вчасно відміняти, якщо дитина виправилась або прагне до цього. Відміна певної заборони (гуляти на вулиці, гратися в улюблені ігри, спілкуватися з друзями) сприймається як акт батьківської любові. Дитина починає розуміти, що батьки використовували покарання в її інтересах, щоб навчити її діяти та поводитися правильно (ДО ІППО, кафедра педагогіки та психології).

/Files/images/images (3).jpg2. Увагу п’ятирічкам! Готуємо дитину до школи.

Особистісний розвиток – важлива умова гармонійного входження дитини у шкільне життя, її оптимістичного самопочуття, відкритості новим науковим знанням, досягнення нею успіхів у навчанні, задоволеності своїм шкільним буттям. Охоплення п’ятирічок суспільним дошкільним вихованням забезпечить психологічну готовність до навчання у школі.
У структурі готовності найчастіше прийнято виділяти наступні компоненти: І морфологічну готовність, ІІ психологічну, й ІІІ соціальну.
Критеріями
І. морфологічної готовності дітей до навчання у школі є: стан здоров’я (фізіологічна готовність), рівень фізичного розвитку; біологічна зрілість дитини. Фізіологічну готовність дітей до систематичного шкільного навчання визначають медики. У медичній картці майбутніх першокласників містяться досить докладні відомості про соматичний розвиток дитини (вага, зріст, пропорції тіла, інші відомості щодо вікової норми).
ІІ. Психологічна готовність складається з кількох видів готовності: інтелектуальної (пізнавальної), емоційно-вольової, мотиваційної.
У зміст інтелектуальної готовності включають не лише словниковий запас, світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів; їх орієнтованість на зону найближчого розвитку дитини, наочно-образне мислення; уміння виділяти навчальну задачу, перетворювати її в самостійну мету діяльності.
Даний компонент готовності передбачає наявність у дитини світогляду, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям (типи сприйняття: аналітичний, синтетичний, аналітико-синтетичний), аналізом, синтезом, узагальненням досліджуваного матеріалу, значним обсягом пам'яті.
Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє, ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних процесів. Спостерігається емоційно-позитивне ставлення до навчання у школі. Відсутні імпульсивні реакції і вияви тривожності.
Мотиваційна готовність сформована, якщо в дитини є бажання ходити до школи, посісти нову соціальну роль — роль школяра, сформоване ставлення до вчителя як до дорослого, що володіє особливими соціальними функціями, є бажання займатися з учителем, розвинуті необхідні форми спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки), домінують мотиви навчання, є прагнення до здобуття знань, інтерес до навчальних занять.
Готовою до шкільного навчання є дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя — портфель, підручники, зошити), а можливістю одержувати нові знання.
ІІІ. Що розуміється під соціальною готовністю дитини? Соціальна готовність складається з кількох компонентів: мотиваційного, що містить ставлення до іншої людини як до вищої цінності, - вияв доброти, уваги, турботи, допомоги, милосердя; когнітивного, який пов'язаний із пізнанням іншої людини, здатністю зрозуміти її особливості, інтереси, потреби, побачити труднощі які, виникли перед нею, помітити зміни настрою, емоційно­го стану; поведінкового, який пов'язаний із вибором адекватної ситуації способів спілкування, етично цінних зразків поведінки.
Соціально компетентна дитина добре орієнтується в новій ситуації; здатна вибрати адекватну альтернативу поведінки; знає міру своїх можливостей; уміє попросити про допомогу і надати її; поважає бажання інших людей, може залучитися до спільної діяльності з однолітками й дорослими. Вона не заважатиме своєю поведінкою іншим, уміє стримуватися і заявити про свої потреби у прийнятній формі. Соціально компетентна дитина здатна уникнути небажаного спілкування. Вона відчуває своє місце в товаристві інших людей, керує своєю поведінкою і способами спілкування.
Цей компонент готовності містить у собі формування в дітей якостей, завдяки яким вони могли би спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Дитина приходить до школи, класу, де діти роблять загальну справу, і їй необхідно володіти досить гнучкими способами встановлення взаємин з іншими дітьми, необхідні вміння ввійти в дитячу спільноту, діяти разом з іншими, уміння поступатися і захищатися. Таким чином, даний компонент припускає розвиток у дітей потреби у спілкуванні з іншими, уміння підкорятися інтересам і звичаям дитячої групи, розвиток здатності справлятися з роллю школяра в ситуації шкільного навчання.

/Files/images/images (2).jpgПОРАДИ БАТЬКАМ

1. Розвивайте у дитини загально пізнавальні вміння: спостерігати, концентрувати увагу, порівнювати, розмірковувати, запам’ятовувати, відтворювати побачене і почуте, виробляти самостійні судження, висувати елементарні припущення. Цьому сприятимуть родинні відвідування музеїв, театрів, клубів, а також походи на природу, у сквери, парки.
2. Залучайте дітей до високохудожньої літератури, збагачувати запас літературних, художніх вражень. Вчити правильному спілкуванню з книгою, вчити користуватися книжковим та журнальним фондом бібліотеки.
3. Вчить розрізняти жанри: портрет, натюрморт, пейзаж, відвідувати з дітьми виставки, музеї, виставочні зали. Залучайте дитину до національної та світової культур, навчайте бачити, відчувати, милуватися чарівним світом мистецтва, розвивайте інтерес до українського народного мистецтва.
4. Розширюйте коло спілкування дитини з дітьми різного віку, відчувати задоволення від спільної діяльності з ними. Виховувати у дитини вміння керувати своєю поведінкою, підпорядковувати свої інтереси інтересам колективу.
5. Навчайте дитину вести діалог (за столом, в гостях, при розмові по телефону, в громадських місцях).
6. Проводьте з дитиною спеціальні ігрові вправи з розвитку та вдосконалення звукової культури мови та ігри «слухаємо звуки вулиці», «хто як кричить?», підбирати близькі слова за звучанням (петрушка-ватрушка).
7. Тренуйте дрібні м’язи рук (малювання, ліплення, конструювання).
8. Розвивайте креативні якості дитини. Організовуючи життєдіяльність старших дошкільників у сім’ї сміливіше запроваджуйте експериментування, дослідництво, надавати дитині можливість та право самостійно приймати рішення, відстоювати власну точку зору.
9. Демонструйте повагу до вибору дитини, її спроб самостійно розв’язувати будь-які проблеми.


/Files/images/4.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 2100

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.